ЧОМУ УКРАЇНА ЗВЕТЬСЯ УКРАЇНОЮ?
Історична назва нашої країни – Русь, бо ми, українці, є прямі нащадки
Київської Держави, її законні спадкоємці. Ця назва “Русь” з’являється
у східно-римських літописах у VIII столітті. Відтоді, впродовж сторіч
світ знав Україну як Русь, а українців як русичів. У всіх документах
польско-литовської Речі Посполітої наша країна офіційно зветься або
Русь, або на латинський кшталт Рутенія. З іншого боку, Московщина зветься
виключно Московія або Татарія, а її мешканці – московитами. Звідси походить
і простомовне українське означення московита – “москаль”.
Звідки ж узялися сучасні назви “Україна”, “Росія”?
Слово “Україна” походить від загальнослов’янського кореня *-kraj, що
семантично означає “країна”, “територія”, “земля”. Порівняйте польске
krajowa, хорватське і сербське krajna, чеське krai, московське“край”
(напр. Краснодарский край), що мають саме одно значення – територія,
країна. Ми й зараз кажемо “країна” стосовно до нашої землі, іноді –
“Вкраїна”; у літературі зустрічаємо “Край”, “Вкрайна”, “Украйна”. Отже
це слово просто означає “терен”, і зустрічається воно в писемних пам’ятниках
вже у ХІІ ст. Тим самим спростовуються дурні вигадки московитських істориків
про інше значення цього слова: нібито “Україна” походить від московського
“окраина” і спочатку вживалось для обозначення диких околиць Московського
царства.
Назва Україна не менш стародавня, як назва Русь. Слово “Україна” місцевого
простонародного походження і в своїй появі звязане з територією. Слово
Русь невідомого походження і спочатку прикладалося до людей певного
зайняття, а по тих людях перейшло на опановану ними територію, після
чого перейшло і на іншу людність тої території. Слово Україна, бувши
простонародним, потім зробилося і книжним, а слово Русь, ставши книжним,
потім робилося і народним, хоч зробитися ним остаточно і не встигло.
Те, що у географів і стародавніх книжників для України вживалося кілько
назв (Русь, Росія, Сарматія, Роксоланія, Козакорусія, Черкасія і т.
д.) є звичайне явище. Колишня Еллада і елліни звуться Грецією і греками.
Колишня Галлія з галлами нині зветься Францією з французами, а колишня
Франція (Франконія) нині зветься Баварією з німцями. Швейцарія зветься
Швейцарією, Гельвецією, Сюіс. Поляки звалися також Ляхами. Німці мають
мабуть найбільше назв: Німці, Германці, Дейтше, Тедески, Аллемани, Готи,
Франки, Тевтони. Так і Україна, яка колись звалася по книжному ще й
Русью, зосталася при своїм стародавнім імени України, віддавши з 17
віку своє книжне імя Русі Московщині, яка шукала собі імени і в 16 вікові
хотіла назватися навіть третім Римом.
Коли-ж вперше простонародне імя України стало робитися і книжним іменем?
Найдавнішу запис, в якій територію українського народу названо не тілько
її книжним імям Русі, а і народним іменем України, ми знаходимо в Іпатьєвському
спискові літопису під 1187 роком. Назву "Україна" з проізходними
од неї вжито в цім літопису 6 раз, а саме під 1187, 1189, 1213, 1268,
1280 і 1282 роками. "Україною" тут названо ті-ж землі, які
названо також і книжним імям Русі. Се сіноніми. Тому проф. Максимович
мав повну рацію, коли писав "Русская Земля, или Украйна" (III.
т., стор. 365 і далі).
В ті часи землі на північ од України звалися: Суздальською, Володимирською,
Муромською і т. д. Потім по Москві, про яку згадується вперше в 1147
році, як про невелике село, ті землі стали колективно зватися Московією.
Руссю вони не звалися і сами себе виключали з Руських Земель, вважаючи
Руссю і Руською Землею тілько Україну, яка по г. Київу носила ще й імя
Київської Держави. Се цілком виразно зазначено в літопису, напр. під
896, 1150, 1154, 1175,1179, 1187,1195, 1202 і инших роках. На Галичину
назва Русі перейшла тілько з 13 віку. Вираз київського князя про Київ,
що він "матір городів руських", відноситься до України і її
городів, а ніякого відношення до Московії не має, бо не українські городи
не вважалися руськими. По назві земель і народ звався: Суздальці, Володимирці,
Ростовці, Муромці і т. д., як по Україні — Українці. Одначе, се пізніша
форма, а стародавніша форма була на "-не": поляне, древняне,
кияне, забужане, волиняне, галичане, подоляне і т. д., а од імени Україна
— україняне. Таку назву обивателів України українянами стрічаємо в Іпат.
літоп. під 1268 роком, де Ляхів, які проживали в Холмщині, названо українянами,
бо Холмщина частина У країни (див. запис під 1213р.). По тому-ж словотвору
та смуга української землі, яка лежить при межі України, зветься україницею
(вкраїниця). Відповідно сьому ми знаходимо в літопису під 1282 р. запис
про с. Воїн, яке лежало на самій границі між Польщею і Україною. Про
його сказано, що воно лежало "на вькраїниці". Розуміється,
вкраїниця — се разом і окраїна, а тому писали також "вокраїниці".
В Іпатьєвському літопису під 1185-1187 роками оповідається, як половці
нападали на Переяславську, Київську, Чернигівську, Новгород-Сіверську
і ин. руські землі, спалили навіть Путивль, брали людей в полон, все
грабували й розоряли. Між князями, які обороняли землі од Половців,
особливо прославився Переяславський кн. Володимир Глібович, якого всі
князі і народ за се любили, бо він обороняв усю руську землю. Коли в
1187 році він в поході проти Половців застудився і вмер, то літописець
під 1187 роком рос-повідає, що "плакашеся по нем всі Переяславці",
поясняє, чого саме, і кінчає з жалем: "О нем же Україна много постона",
то-б то жалкувала, журилася, плакала. Україною тут названо всю Руську
Землю, яку він захищав і якій натурально за таким князем треба було
жалкувати. (Порівн.: в козацьких думах так само Україна жалкує, журиться,
сумує, плаче, стогне — та-ж сама персоніфікація.)
Під 1189 роком оповідається, що Галичане запрохали до себе на княження
в Галич Ростислава Берладничича, який після сього поїхав до них з Смоленська
і швидко прибув "к Україні Галичской", де й роспочав свої
акції, взявши два горста і поїхавши до Галича. Смоленськ і Смоленська
Земля — се не Країна. З Смоленську князь їхав на галицьку Україну, а
тому літописець і росповідає про те, як він прибув до України Галицької.
Таким чином літописець записом під 1189 роком установляє, що Галицька
Земля в ті часи являла собою частину України і тому звалася Україною
Галицькою, подібно тому, як Поділля звалося Україною Подільською. Ся
назва вживається і в козацьких думах. Завважу, що інженер і географ
Боплан, як про се буде подробніше сказано далі, так само в 1648 році
вжив назву України до Галичини і до Поділля, яке займало і частину нинішньої
Галицької Землі. Так він зробив згідно з народною термінольогією. Сим
установляється історичне, споконвічне право Галичини на ім’я України
і приналежність до неї, як частини до цілого.
Стародавні географи раніше, ніж инші чужі книжники, починають вживати
на картах, замісць книжних, народні назви міст, річок, країв і т. й.
До сього їх в великій мірі спонукали практичні потреби. В давні часи
купці, діпльомати, посланці і инші подорожували на конях і мусіли роспитувати
шляху у місцевого населення. Як французький купець Мотіель, так і посланець
австрійського імператора Еріх Лясота, що їздив в 1594 році до Запоріжців
утворювати з ними договір, однаково мусіли питатися шляху по назвах
на мові місцевого населення. Географи, картами яких вони користувалися,
мусіли задовольнити й такі потреби, і на стародавніх географічних картах
книжні назви все більше й більше замінялися місцевими простонародними.
Тому і книжна назва України Русью, Росією, Роксоланією, Сарматією і
т. д. помалу замінилася й на картах народною назвою "Україна".
(за Сергієм Шелухиним)