ЖИТТЯ, ВІДДАНЕ МЕТІ
24 грудня 2002 року виповнилося б 65 років від народження В’ячеслава
Чорновола.
Його життя обірвалося 25 березня 1999 під Борисполем. Офіційна версія
– автомобільна катастрофа. Але цьому мало хто вірить. Тим паче, що вже
немає водіїв того “КамАЗу”...
В’ячеслав Максимович Чорновіл – відомий український політик, державний
діяч-публіцист і журналіст – народився 24 грудня 1937 року у с. Єрки
Звенигородського району (наразі Катеринопільский) Черкаської області
у родині сільских учителів: мати була вчителькою початкових класів,
батько – викладачем української мови і літератури.
У радянські часи сім’я зазнала переслідувань. 1937 року було заарештовано
рідного батькового брата Петра, який не повернувся з ув’язнення.
В’ячеслав Чорновіл до школи пішов 1946 року відразу до другого класу
(читав з чотирічного віку). 1955 року закінчив Вільхівецьку середню
школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного
Університету на філологічний факультет, а з другого курсу перевівся
на факультет журналістики. Уже в Університеті мав неприємності за свої
погляди, з чим пов’язана майже річна перерва в навчанні 1958 року (взявши
річну відпустку, їздив на будівництво домни в Маріуполі (тоді Жданові),
де працював спочатку теслярем, потім – у виїзній редакції газети “Київський
комсомолець”). У студентські роки вже багато писав до газет. Протягом
місяця склав усі пропущені сесії і 1960 року закінчив Університет з
відзнакою. Захистив дипломну роботу на тему “Публіцистика Бориса Грінченка”,
забороненого за сталінських часів письменника.
Від липня 1960 до травня 1963 років В’ячеслав Чорновіл працював на Львівській
студії телебачення спочатку редактором, потім старшим редактором передач
для молоді.
У травні 1963 року переїхав до Київа, щоб продовжити наукову роботу
з історії української літератури. Відтоді до вересня 1964 року працював
на будівництві Київської ГЕС і жив у Вишгороді.
1964 року, склавши кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури
Київського педінституту, але не був допущений до навчання через політичні
переконання.
Започаткував в Україні національно-визвольний рух “шістдесятників” разом
з І. Світличним, І. Дзюбою, Є. Сверстюком, А. Горською, М. Плахотнюком,
Л. Танюком, В. Стусом, Г. Севрук та іншими. В’ячеслав Чорновіл був одним
з найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що в 1960-70-і
роки протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України,
її мови, культури, духовності, державного суверенитету. Брав активну
участь у діяльності Київського Клубу творчої молоді (КТМ).
4 вересня 1965 року В’ячеслав Чорновіл виступив разом з Іваном Дзюбою
та Василем Стусом у кінотеатрі “Україна” на прем’єрі фільму С. Параджанова
“Тіні забутих предків” з протестом проти арештів української інтеліґенції.
Далі, звичайно ж, – безробіття, обшуки й допити.
За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів В’ячеслава
Чорновола засудили до трьох місяців примусових робіт.
Репресії лише посилювали в ньому опір: звільнення з роботи прискорило
працю над документальним дослідженням “Правосуддя або рецидиви терору?”
(травень 1966 року). Це був, мабуть, один із найсміливіших зразків тогочасної
української публіцистики. Наступний вирок у листопаді 1967 року жорстокіший:
три роки ув’язнення в таборах суворого режиму.
В’ячеслав Чорновіл уклав документальну збірку “Лихо з розуму (Портрети
двадцяти “злочинців”)”, де подав матеріали про арештованих у 1965 році
“шістдесятників”. Після того, як книжку було надруковано за кордоном,
міжнародна громадськість піднесла голос на захист ув’язнених, і брежнєвські
холуї змушені були на це зважати.
За свої книжки Чорновіл став лавреатом премії для кращих журналістів
світу, що боронять права людини; а від Совєцького Союзу отримав нове
тюремне ув’язнення.
Після звільнення 1969 року з великими труднощами вдалося влаштуватися
на роботу. Від 1970 року В’ячеслав Чорновіл працював спостерігачем метеостанції
в Закарпатті, землекопом археольогічної експедиції в Одеській області,
вагарем на станції Скнилів у Львові.
1970 року Чорновіл починає випуск підпільного журналу “Український вісник”,
в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного
спротиву. Він – його організатор, редактор і видавець. Під час відомої
страхітної загальноукраїнської “зачистки” 1972 року його арештовують
знову – попереду суд і вирок: 6 років таборів і три роки заслання. Це
– початок боротьби за статус політв’язня, підпільна публіцистика й новий,
ще потужніший виток спротиву.
На початку 1978 року В’ячеслав Чорновіл був відправлений етапом на заслання
в с. Чаппанду (Якутія), де працював чорноробом у радгоспі, пізніше в
Нюрбі – постачальником. Там написав брошуру про боротьбу за статус політв’язня
в совєцьких концтаборах (1977-78) під назвою “Тільки один рік”. Від
рукопису, переданого за кордон, відновлено тільки фраґменти. 1978 року
прийнятий до міжнародного Пен-клубу, В’ячеслав Чорновіл 22 травня 1979
року став членом Української Гельсінгської Групи (УГГ).
У квітні 1980 року знову заарештований на засланні за сфабрикованим
звинуваченням (фактично – за опозиційні виступи та участь в УГГ). Тримав
120-денну голодовку протесту. В останньому слові на суді В’ячеслав Чорновіл
звинуватив КҐБ і міліцію у фальсифікації та закликав суд не брати участи
в змові. Був засуджений на 5 років позбавлення волі. Проте фальшувість
звинувачення була настільки очевидною, що 1983 року його було звільнено
за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну. Працював кочегаром.
У травні 1985 року В’ячеслав Чорновіл повернувся в Україну. Зміг улаштуватися
на роботу у Львові тільки кочегаром у Міськрембудтресті та школі-інтернаті.
Відновив активну політичну діяльність. Улітку 1987 року відновив видання
“Українського вісника”, редактором та автором якого був протягом двох
років. Восени 1988 року разом з М. Горинем дав інтерв’ю закордонній
журналістці Марті Коломієць, у зв’язку з чим влада розгорнула кампанію
за видворення їх з СССР. Чорновіл і Горинь звернулися до урядів усіх
держав, щоб їх не приймала жодна країна. Тоді Чорновола знов (вкотре!)
було звільнено з роботи.
11 березня 1988 року разом з М. Горинем і З. Красівським підписав Звернення
до української та світової громадськості про відновлення діяльності
УГГ. Того ж року ініцював створення Української Гельсінгської Спілки
(УГС), яку від початку задумав як політичну партію. Був її співголовою,
а також співавтором програмних документів, зокрема “Декларації принципів
УГС”, яку оприлюднив 7 липня 1988 року на 50-тисячному мітінгу у Львові.
УГС стала першою в Україні відкритою опозиційною КПСС організацією партійного
типу. В’ячеслав Чорновіл був одним з трьох робочих секретарів, потім
членом виконкому УГС, очолював пресову службу – написав і відредагував
понад 100 листів прес-служби УГС, які опреативно, у день виходу, передавалися
по радіо свобода, а також розповсюджувалися самвидавом.
25 березня 1999 року життя В’ячеслава Чорновола обірвалося на Київському
шосе поблизу Борисполю. Офіційна версія – автомобільна катастрофа.
Олексій Батиченко,
м. Кам’янське (Дніпродзержинськ) // Січеславський край, 2002, № 20 (176)