---

Дмитро КРЕМІНЬ

Дуже цікавий і оригінальний український поет, письменник і художник. Його вірші наповнено якимось невиразним траґізмом, вони вкрай метафоричні та метафізичні; у кожному рядку – біль за долю України. Живе і працює в Миколаєві.

***
І рік такий. І вік такий. І їм
Чужий окраєць із чужих пшениць.
У наших ґенах повмирало сім’я,
Померло сім’я в лонах молодиць.

Потоп і смерч убили нас? А треба
Й по смерті стати на однім крилі,
Бо іншого у нас немає неба,
Бо іншої у нас нема землі.

ГЕСІОД-ХХІ
ІЗ ОЛЬВІЙСЬКОЇ ЛІРИКИ

І сюди залітає стріла…

Тут – Гілея. Легенди і міфи.
Під хрестом степового орла
Українців не видно ще. Скіфи.

Ще учора – Афіни, Мілет…
О Щаслива!
Немає нам долі
І допоки не вб’є мене хет,
Винуватий у всьому поет:
Дикі люди у Дикому Полі.
О Зевесе! А скільки жалю
Скіфу й елліну, звірові й птаху?

…Тільки раз я тебе полюблю
Край Шовкового Шляху.
Ти хитон свій біленький зняла,
І заграли кимвали…
Але де ж ти, о де ти була,
Як Орфея вакханки вбивали?

Понт Евксінський. Лиман. Джерело.
Скіфський коник пасеться…
Так почни свою пісню, стріло,
Посередині серця!

КИЇВСЬКЕ ШОСЕ

Віднині й прісно. Вперше на віку
Побачу, як хоронимо ріку.
Замало нам Чорнобиля й Потопу…
І лине тренос-плач із міст і сіл,
І чорне поле, чорні гори й діл.
А ми… В яку ми перлися Європу?
Оця географічна місцина…

У нас і досі – тільки племена
Перед нашестям обрів і Батия.
Банкети на Каялі. Сон-трава.
Розбратана гетьманська булава
І безголова під’яремна вия.
Нам знову – рало чи двосічний меч?
Месії не зрікаються Предтеч.
Спартак, Ісус, а кожний – на Голготі…

Самі незамо досі стоїмо,
Та прісно, ніж ізнову у ярмо,
Вже краще вмерти на тюремнім дроті!
Коли колимським снігом занесе, –
Тоді вже краще київське шосе
І смертна мить в передчутті удару…

Ржавіє сабля і двосічний меч.
Але росте Месія із предтеч
І нам несе ієрихонську кару.
І в час усікновенної глави
Промовить з-під могильної трави
Той, хто сконав у розбрату скорботі…

І чорні дні. І поминальні дні.
Але горить на рідній чужині,
Горить троянда на тюремнім дроті.
І в чарці поминального вина
Благословенні ваші імена, –
Святі герої, лицарі, предтечі…
Нема на світі інших Україн.
І візьмемо, панове, без одмін
Свою скорботу на козацькі плечі.
Жалобний день назавше нас обпік…

Уже поринув двадцять перший вік.
Вчорашні друзі зодягли лівреї…
Але вогненне сяє нам письмо,
І ми з Малоросії ідемо,
Як із Єгипту мудрі іудеї.
Це потім – на останнім рубежі –
Розпнуть Месію рідні, не чужі,
І ще й заплачуть у церковнім хорі.

А тут – шосе вечірнє. Хресна путь.
І це твої брати з неволі йдуть.
А далі – ніч. А далі – тільки зорі…