---

Юлія ЗОЦ

Юлія Зоц – молода і талановита Січеславська поетка. Їй належать ліричні вірші, сповнені щирого почуття і романтичної рефлексії. Через свій непересічний мистецький зір вона створює свій поетичний космос, що повен мандрівних зорь і ґалактичних туманностей. Мешкає у Підгородньому.

***
Птахи великі проспівали
Про ту любов, що не згаса...
Та пісня зіркою упала
Й знялася знову в небеса.

А я стою німа й щаслива,
А серце ні, – та защемить...
Так, я любила, я любила
Й любов?ю дихаю в цю мить.

Лунала пісня над землею,
Летіли клином журавлі,
І серце линуло за нею,
Ніби хто крила дав мені.

***
"Я люблю !.." – моє серце співає,
І від краю небес і до краю
Вільно, широко пісня лунає...
"Я люблю !.." – моє серце співає,

Ранок очі розплющив блакитні.
Я забуду про горе і злидні,
Душу сповнюють спогади світлі...
Ранок очі розплющив блакитні.

Мої мрії дають мені крила;
В небі зірка остання зомліла...
Над землею, де все мені миле,
Піднімають мене тії крила.

КРАЇНА МРІЙ

Я йду. Над морем скрикне чайка біла.
Чуть: хвиля камінці переверта.
Вже вечір. Он за гору сонце сіло,
І ні про що мене ніхто не запита.

Я йду. Збігають стиха хвилі, як хвилини...
Ніде нікого. Я сама-одна.
І море, й небеса, здається, половини
Країни мрій, де мешкає весна.

В країні тій над морем сонце сходить,
І теплий вітер про любов зітха;
Червоний парус відбивають пінні води,
На скелі дівчина той парусник чека.

В країні тій любов панує братня
Й складають Ангели пісень святих рядки,
І зорі там в долоні можна брати,
І люди там крилаті, мов птахи...

В країні тій серця нічим не скуті;
І з вільним вітром волю прославля
Душа свободна у вбранні блискучім...
В країні тій живе любов моя.

Я йду. Повільно в море ніч спустилась,
І в морі потонув Чумацький шлях...
А може, це життя мені наснилось,
А правда в зоряних розкритих небесах?..