ДНІПРОВСЬКИЙ ФАНТОМ
Будинок готелю «Парус» (себто «вітрило») – здається, вже став невід’ємною
частиною нашого міста. Ціла ґенерація січеславців устигла народитися
і вирасти під монументальною тінью нашого рідного Емпайр-стейт білдінґа.
Скажімо правду: далеко не кожне місто (особливо в Україні) може похвалитися
будовою такого розмаху, об’єктом, у підставу якого покладено стільки
амбіцій, плянів і розрахунків, стільки коштів, врешті-решт! Від початку
покликаний бути символом міцного індустрійного центру, емблемою досягнень
більшовицького режиму на совєцькой Україні, готель «Парус» дивним збігом
обставин, можна сказати, грою долі, став грандіозною примарою, силуетом
титанічного фантома, що височить над розрізаним міцною стрічкою Дніпра
містом.
Скоріше за всього, «Парус» – дитя відомої совєцької гігантоманії, запізнилий внук Дніпрельстану і син КамАЗу (заводу, а не машини), народжений не свого часу і не відповівший його вимогам. «Парус» належить минулому саме так, як і майбутньому. А ось з сучасним у нього не склалося – надто недоречно це привітання із «світлого вчора». Проте, щоб зрозуміти сучасність, звернемось до минулого – для чого ж ще потрібна історія?
I. МИНУЛЕ
Січеславу ніколи не таланило на реалізацію проектів. Місто було задумано в якості столиці Півдня імперії, другого Петербурга, то ж воно одвічно уявлялося містом із широкими смугами проспектів, гранітною набережною та іншими столичними штучками. Один тільки Преображенський собор – нині недоладна будова бездарної псевдокласицистської архітектури: дещо посерднє між німецькою кірхою і районним «палацом культури» – марився кафедральним собором площиною «на один аршин» більше римського собору св. Петра.
Пляни плянами, але чи то гроші розікрали, чи ще щось – справа нині темна: жодного з «прожектів» здійснено не було. З Катеринославу вийшло невеличке провінційне глухе містечко, і якби не щасливий збіг обставин, знахідка залізної руди в Криворізьскому басейні, вугілля в Донбасі, промисловий бум і перехрестя транспортных артерій, таким йому й залишатися навічно. Але розвиток індустрії, звичайно, розширів і зміцнив місто, що дозволило Дмитрові Яворницькому відвісити йому двозначний комплімент – «південноруський Манчестер». Совєцька влада зі своїма гігантичними зазіханнями виявилась прямою спадкоємницею катерининських чиновників – таке місто з таким місцерозположенням, із таким архітектурно-ландшафтним потенціялом просто вимушено було мати свій супер-об’єкт, свою будівлю-символ. Така будівля мусила водночас символізувати міць та грандіозність держави, разом із тим наочно демонструючи людям, як «хорошо в странє совєцкой жить», буди об’єктом функціональним і естетично привабливим одночасно. Таким об’єктом міг стати тільки готель і тільки на березі Дніпра.
Такий проект з’явився в 1972-74 роках. З багатьох варіянтів було вибране місце – у бік від Старого моста, що ефектно вписувалось у довколишній краєвид. Керував проектом Олександер Володимирович Зуєв – талановитий і досвічений архітектор, коріфей, що зміг за короткий термін зібрати навколо себе команду амбіційних, енергійних і молодих проектантів. Треба зазначити, що у справі будівництва готелю брало участь багато талановитих і творчих фахівців, знавців своєї справи: Б.Мітгауз, В.Товстик, І.Богданов… Унаслідок цього «Парус» не має жодного аналоґа – це цілком ориґінальна будова; «від» і «до» породження інститута «Днепргражданпроект».
Затверджена 1974 р. проектна будова являла собою готель на 996 місць (на готель більше 1000 місць повинно було бути затвердження з Москви, а не з Києва). Проектний кошторис складав 9 635 тис. совєцьких карбованців. Досить велику суму внесло місто – впереджаючи події зазначимо: загальна сума, що була витрачена на готель, на сьогодні складає приблизно еквівалент 15 млн. USD.
Кажучи про розмах проекту, наведемо сухі цифри.
Загальна площа забудови складає 6,9 га. Загальний об’єм будови – 188 тис. куб. м. Стилобатна (нижня базова) частина має розмір 20 тис. кв. м загальної площі; висотна частина – 30 тис. кв. м. Увесь готель має 28 поверхів. Саме місце будування намивалося штучним шляхом, після чого вбивалися палі, які спираються на гранітний щит, що лежить у підґрунті споруди. Їхнє загальне число – близько 3 тисяч!
У центрі всієї конструкції знаходиться монолітний залізобетонний сердечник высотою 100 м (тут розміщено 8 швидких ліфтів і сходи; також малось два додаткових швидких ліфта, в тому числі пожежний). В ті роки втілити подібні будівельні рішення було вельми складно – не буде перебільшенням сказати, що на «Парус» працював увесь Дніпропетровськ і не тільки: над створенням монолітного ядра жорсткості працювали заводи ПМЗ и ДМЗ; Дніпропетровський заводобудівельний комбінат. Базові колони перших 15 поверхів піддаються дуже великим навантаженням порядку 1200 т на кожну каждую і тому вироблені з суцільного металу – леґірованої сталі, що зовні вкрита бетоном. (До речі, за таким принципом на січеславському заводі ім. Бабушкіна робилися конструкції для відомого будинку СЕВ на Калінінському проспекті у Москві.) Спеціяльне замовлення на ці колони було здійснено маріупольським заводом «Азовсталь» після особливого дозволення ЦК КПСС – така сталь застосовувалась для виробництва панцерної броні.
Цікаво, що на відміну від звичайних совєцьких побудов при створенні «Паруса» майже вся інфраструктура була створена ще перед закінченням головних робіт. У цокольному поверсі передбачались різноманітні майстерні, 2 трансформаторні подстанції (загальна витрата енергії по «Парусу» склала би 2 000 kW), бойлерна, вентиляційні камери та інше, призначене для житлового постачання такого гігантського підприємства, яким, за суттю, є готель. Із правого боку готелю розташувались приміщення для кафе, баров, саун, кеґельбанів. Із лівого – для перукарень, ощадних кас, кухні, прального цеху, на другому поверсі – ресторану (600 місць!), кіноконцертній залі (450 місць), конференц-залі (120 місць). Выще ішли адміністративні, допоміжні приміщення. 4 и 25 поверхи були технічними: там сходилися електро-, тепло- і водопроводні розводки. Між ними знаходились житлові поверхи. Перед будинком – автостоянки, закриті та відкриті, загальною місткістю до 400 місць. Були підведені всі зовнішні мережі. Спеціяльно для готелю було реконструйовано котельну, підведено тепло- і електрокомунікації, замовлено віконні дерев’яно-алюмінієві профілі (за тим часом – велика розкіш!) – словом, усе було майже готово, але…
Але, напевно, історичне прокляття Катериновлава й тут зіграло злий жарт. Після 1987 року роботи по будівництву повільно згасали, згасали, згасали, поки не згасли зовсім. Деякий час ще жевріла надія на відродження минулого темпу: врешті-решт, готель було практично возведено! Огороджений парканом, грандіозний 28-поверховий остов будівники якийсь час намагалися охороняти власними силами – безвідплатно…и безглуздо: гігантське будівництво померло і відродити його вже ніхто не зміг.
II. СУЧАСНЕ
Що ж трапилось? А трапилася цілком банальна річ – із крахом велетенської країни завалилися і всі великі пляни. Припинилось фінансування – адже саме держава була замовником проекту – припинились й роботи. Підведені електро і теплокомунікації дуже швидко було розхищено і розобрано, кабелі продано на кольоровий метал, то обладнання, яке встигли завезти і замонтувати, також поринуло у небуття. Чудовий проект, що покликаний був стати символом процвітання міста, раптово перетворився на символ повного коляпсу, летарґійного зацуплення, в яке пирнула економіка спочатку помираючого Союзу, а потім незалежної України. Спустілий гігант, що дивиться на ріку пустими чорними очами всіх своїх 28 поверхів, із занедбаними технічними приміщеннями, шахтами ліфтів, рестораном, куди так і не зайшов жоден відвідувач, кінотеатром, де не показали жодної стрічки, перетворився на притулок бомжей і пацюків. Ця своєрідна «зона спустошення», льокальний Чорнобиль. Правда, останнім часом у «Паруса» з’явилася нова «професія» – бути свого роду реклямною підставкою. (Непоганий такий підставець вартістю 15 млн. доларів!)Мало хто знає, що на даху занехаяного готелю розташовано найбільшу в Європі рекляму банерного типу: нижній край «банера» розміщується на висоті 78 м від рівня підлоги першого поверху, а верхній – на висоті 95 м. Таким чином, ширина реклями складає 17 м. Матеріялом для неї служить банерна сітка, що кріпиться до металевого каркасу.
Цікаво, що міська преса цілком ігнорує факт існування в нашому місті об’єкта такого масштабу і такої химерної долі. Втім, у наших ЗМІ давно вже можна знайти що завгодно, крім достовірної інформації. Ось і повзуть по місту плітки, одна веселіше другої. 1. Будівля готелю нетривке і ось-ось завалиться. 2. Вона поступово сповзає у Дніпро через помилку при виборі ґрунту. 3. Її незабаром почнуть демонтувати…
І ніхто не знає, що насправді будівля «Паруса», що її тримають 3 000 паль на гранітній підвалині, зі своїма колонами з леґірованої сталі простоїть не один десяток років, що демонтувати її саме так безглуздо, як топити ж/м Перемога (просто немає таких технологій – та й навіщо?). Спеціялісти одноголосно стверджують, що будівлю готелю ще можна врятувати, але…
III. МАЙБУТНЄ
…А чи потрібний взагалі такий грандіозний готель? У наш час тотального розрахунку і економії, невиплат пенсій і зарплат, де взяти гроші на доведення до розуму дніпровського фантома? Дехто бачить вихід в інвестиціях приватних осіб або підприємств – як українських, так й іноземних. Більше того, інтерес до “Парусу” виказували підприємці ледве не зі всього світу: Канади, США, Німеччини, Хорватии…та й кого ж не здивує ничій монстр з чарівним краєвидом на широчинь розливів Дніпра? Не віриться, що проекту вже тридцять років: ніякої архаїки у рисах і пропорціях – це ж майже модніший сьогодні high-tech! Проте віз і досі там – щось лякає потенційних інвесторів, скорше всього, факт приналежності землі (тих самих 6,9 га) нашій державі з її непередбаченою економічною і політичною ситуацією, плутанині в законах і невідомостю майбутнього. Хоча, звичайно, шкода: об’єкт чудовий, і за прикладанням до нього зовсім невеликої фантазії тут можна розташувати гарний бізнес-центр, що вмістить до себе і офіси фірм, і готель, і крамниці, і автосалони, і підземні гаражі, і Діснейленд, і ресторани, і сауну, і ще бог зна що! Сяючий вогнями силует, схожий на скелю, все ж таки стане символом міста, але вже нового, живого, торговельного і прибрежного, багатого і романтичного, – не Дніпропетровська, але Січеслава.
Втім, для всього цього потрібні кошти, і чималі – але чомусь здається, що у “Паруса” знайдуться господарі, які не пошкодують ані часу, ані сил, щоб перетворити дніпровський фантом з хмурного летючого голяндця на фешенебельний лайнер, що стримко розрізає хвилі часу.
Максим Кравець
м. Січеслав
Джерело:
журнал «Дом&Office», 2000, №4