ЧИ ВИКИНЕШ СЛОВО З ПІСНІ?
Шановні читачи, скажіть будь ласка: що відрізняє незалежну державу
від колонії, принаймні, які найперші чинники приходять вам на згадку?
Авжеж прапор, герб, гімн – так звані атрибути державності. Це, так би
мовити, обличчя держави, її візитна картка в світовій спільноті, відбиття
національної вдачи, стислий символ історії, колишнього і майбутнього,
державних сподівань і прагнень. Одним словом, кредо і ознака нації,
що шануються у світі поперед всього. Наприклад, здогадайтеся, що є дефіцитом
в крамницях Сполучених Штатів? – Національна символіка – прапор! А як
щиро ті ж американці вслухаються у свій гімн? А як же – шанування Батьківщини
там придбається ледве не з материним молоком. А що у нас?
У нас теж є чим пишатися. Це – майже єдине, що є незалежного в сучасній
“незалежній” Україні: наш Прапор, Гімн і Герб. Здавалося, хоча б на
цьому фронті запеклої боротьби українських і антиукраїнських сил безсумнівна
повна перемога українства. А ось – дзуськи! Навіть і тут робиться щось
неймовірне. Ні, не лякайтеся: синьо-жовтий прапор ще не чипляють жовтим
догори, і з Тризубом поки ще все гаразд; постраждав лише один Гімн,
зате і постраждав за усіх разом! Раптово з’явилося, немов те, що ми,
наївні українці, вважали за наш національний Гімн, не зовсім гімн, а
точніше – зовсім не гімн… Відтепер його треба співати по-новому, себто
за більш упорядкованним варіантом.
Але про все позачергово.
Кілька днів тому до мене випадково потрапила магнітофонна касета “Злагода.
Збірка пісень про Україну”, що її видано під егідою Всеукраїнського
об’єднання демократичних сил “Злагода”. Видано, звісно, “під вибори”,
які відбулися в березні цього року, бо на етикетці зазначено: “Президент
за Злагоду. Злагода – за президента”. На це я спочатку уваги не звернув,
бо зацікавив мене саме зміст. “Добре, – гадаю, – пісні про Україну.
Як це здорово, як патріотично, як врешті решт, вчасно!” Розчулився,
одне слово. Правда, набір артистів якийсь дуже пересічний, наче більш
у світі немає українських співаків, окрім Таїсії Повалій, Софії Ротару
та Йосипа Кобзона (а цей, добродії, яке має відношення до України?)
Проте все це – справа смаку; мова про інше, а саме – про гімн, бо розпочинаються
всі ці “пісні”, не мало не багато, Національним Гімном у виконанні державної
академичної хорової капели “Думка”. А для тих, хто на слух не второпає,
окремо надруковано слова.
Ці слова я, як людина, що має погану (як на наш час) звичку читати,
проглянув та ледве не гепнувся на підлогу. Отак мене вразив цей гімн.
Ще б пак – справжнє одкровення. Я-то у простоті вважав, що в нашому
Гімні слова Павла Чубинського як були, так і залишилися, усім відомі,
а вийшла помилка. Інші слова, і зміст трошки інший. Мабуть, особливий,
“злагодівський”…
Ось читаю, і не вірю: замість відомих слів “Ще не вмерла України ні
слава, ні воля…” чомусь цілком нісенітне “Ще не вмерла Україна і слава
і воля”. Тобто ледве дихає нещасна Україна, ось-ось помре, а з нею разом
“загальнолюдські” етичні категорії “слави” і “волі”. Утім, трошки тієї
слави ще залишиться… Ну, скажімо, для пані Повалій. А що – теж свого
роду славна жіночка!
Подивіться далі: “Станем, браття, всі за волю і станем до бою. І в тім
краї панувати не дамо нікому”.
І це замість впевнених, конкретних слів: “Станем, браття, всі за волю
– від Сяну до Дону. В Ріднім Краї панувати не дамо нікому!” Навіть рими
не збережено… Невже керівники “незалежної” України так залежать від
сусідніх країн, що по-лакузському викинули з Гімну ці відверті, гідні
рядки і замінили їх прісними трафаретами з арсеналу продажного урядового
писаки-підлабузника? Невже той факт, що тисячі гектарів етнічних Українських
земель перебувають у складі інших держав, не може бути згаданий навіть
у Гімні? Адже то не просто “етнічні землі”: то загарблені, штучно деукраїнізовані
терени, щедро политі Українською кров’ю. Перед ким тут вислуговується
“Об’єднання демократичних сил”? Перед президентом Путіним чи президентом
Квасневським? Чи, мабуть, таке у “злагодівців” уявлення про демократію:
робитимо, що скажете, тільки не ображайтеся?.. Хай буде злагода…тільки
б не обурилися “старші брати”! А відомо вам, панове “злагодівці”, що
на гербі, наприклад, Вірменії зображено гору Арарат, яка знаходиться
наразі на території Туреччини? Бо це – національна святиня, суто вірменський
терен. Хоча б одному вірменові прийшло колись на думку висловитись проти
цього зображення, нехай навіть з метою “демократичного порозуміння”
з турецьким урядом? А ось нашим “демократам” не тільки забандюрилося
внести зміни в Українську національну символіку – вони то й зробили!
Отже виникає маленьке питання: а, певне, за якого президента ця “Злагода”
– за російського? за польского? В будь-якому випадку – не за Українського,
бо справжній Український президент посоромився б такого “об’єднання”.
Зрештою, в якому це “краї” збіраються вони завадити комусь “панувати”?
Бо співають “і в тім краї…” В китайському чи африканському? Мабуть,
все у тій же оспіваній Гренаді, заради якої “хату оставил, пошел воевать,
чтоб землю крестьянам отдать”? А вдома, поки буду воювати, хай панують
заброди та лиходії, – так виходить за логікою “Злагоди”.
…Слово – це міцна зброя. І це дуже чітко усвідомлюють приховані вороги
України, що наразі ховаються під машкерою “незалежності”. Словом можна
зруйнувати більше, ніж бомбою, словом можна вбити, а можна й воскресити.
І знову намагаються вбити знівечену Україну, одурити, заплутати, завести
в історичний, духовний та життєвий тупик. Адже слова Гімна – не просто
“слова”, що призначені для поп-касет разом з пані Повалій. Ці слова
співалися на останньому подиху під кулями біля Крут і під Базаром. З
цими словами Герої України йшли в бій – 300 проти 2000, гинули у криївках,
в таборах, під тортурами… Якби вони знали, що капела “Думка” буде співати:
“Чорне море ще сіпнеться і Дніпро зрадіє, ще на нашій Україні доленька
дозріє” – що б вони сказали? Чи не гіркі слова Кобзаря:
Доборолась Україна
До самого краю:
Гірше ляха свої діти
Її розпинають!
Адже “сіпатись” може хіба що психічно хвора істота, бо за тлумачним
словником це дієслово означає “судорожний миттєвий рух”. А чому мусить
“зрадіти” Дніпро, відає хіба що Йосип Кобзон, оскільки в справжньому
тексті написано чорним по білому: “Дід-Дніпро зрадіє, ЩО на нашій Україні
доленька дозріє”!
Можливо, я відстав від часу, бо все ж таки років десять тому наш Гімн
існував таким, яким він був і в 1918 році. А у році 2002-му він раптово
змінився в дуже сумнівний, ганебний бік. З Гімна великої нації зробили
блюзнірські вірши. Черга – за музикою. А що – он, у “старшого брата”
повернули музику “Союз нерушимий”, і нічого. Вчинок не розумний, навіть
не дотепний, але вельми симптоматичний. І при масовій байдужісті – страшний.
Як би нам, браття-українці, не “запанувати” раптово саме “в тім краї”
за полярним колом, куди нас свого часу маршал Жуков ледве не запхнув!
Тож щоб цього не трапилося, прокинемось врешті, звернемо належну увагу
до нашої Батьківщини! Дійсно станем всі за волю від Українського Сяну
до Українського Дону! І пам’ятаймо, що “злагода” – слово добре, однак
не може бути злагоди з мерзотниками, грабіжниками, блюзнірами та іншою
наволоччю. Хай одвічно лунають рядки нашого справжнього – не зіпсованого
і не зпаплюженого Гімна:
Ще не вмерла України ні слава, ні воля.
(Павло Чубинський) |
Джміль